OPTELIS
Простір, де ідея прозорості й чіткості зору стає архітектурною мовою. OPTELIS — оптичний салон у центрі Києва, спроєктований бюро DASP разом з командою, до якого доєдналась і я — з фокусом на 3D-візуалізацію та розробку дизайну.
Основа концепції — тотальна білизна як метафора чистоти зору: стіни, стеля-решітка, меблі та стійки для оправ зведені в одну світлову масу, на тлі якої єдиним акцентом лишаються самі окуляри. Технічна решітчаста стеля відсилає до лабораторної естетики оптометрії, а м'які скульптурні світлові інсталяції з неонових ліній та дзеркальних дисків над стійкою розбивають строгість простору, надаючи йому легкості й руху.
Виставкові панелі з підсвіткою організовані як безкінечні ряди — оправи читаються як експонати, а не товар на полиці. Опукле дзеркало у зоні очікування й дзеркальна ваза продовжують тему оптики буквально: простір сам дивиться на відвідувача.
Діагностичний кабінет вирішено як окрему тиху капсулу — той самий білий тон, але без декору, суто функціонально, з фокусом на обладнання. У зоні очікування — м'які округлі пуфи та крісла кольору какао, єдина тепла нота на тлі білого, що знімає клінічність і додає простору відчуття турботи.
A space where the idea of visual clarity becomes an architectural language. OPTELIS is an optics boutique in central Kyiv, designed by DASP Bureau, with the team I joined for 3D visualization and design development.
The concept rests on total whiteness as a metaphor for clear vision: walls, the gridded ceiling, furniture and display shelving merge into a single luminous mass, leaving the eyewear itself as the only accent. The technical grid ceiling nods to the clinical aesthetics of optometry, while soft sculptural light installations — looping neon lines and mirrored discs above the counter — break the rigidity and bring movement into the space.
Backlit display panels line up like endless rows, so frames read as exhibits rather than shelf stock. A convex mirror in the waiting area and a mirrored vase carry the optics theme further, quite literally — the space looks back at the visitor.
The diagnostic room is treated as a quiet, separate capsule — the same white tone, but stripped of decoration, purely functional, focused on the equipment. In the waiting zone, soft rounded poufs and cocoa-toned chairs offer the single warm note against the white, softening the clinical feel with a sense of care.
